ВССУ: Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, яким користуються малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання їх недійсними (ВССУ, справа б/н, 14.07.17)
Фабула судового акту: Спори про виконання кредитних договорів забезпечених іпотекою, практично завжди пов’язані із стягненням на предмет іпотеки. Особливо гостро відчувається ця проблема, коли предметом іпотеки є житло (житловий будинок (садиба), квартира, інше житлове приміщення) в якому проживають діти. Справа, що пропонується увазі читача, стосується саме цих питань. При цьому варто зосередиться на правовій стороні питання дотримання прав дитини при вирішенні спору, що виник між позичальником та ПАТ «Сведбанк».
Банк звернувся до суду із позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором просив стягнути з останньої на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 176 801, 07 доларів США.
В свою чергу позичальник звернувся до суду із зустрічним позовом до банку (третя особа — служба у справах дітей районної державної адміністрації), — про визнання недійсними зазначеного кредитного договору та договору іпотеки належного позичальнику на праві власності житлового будинку з надвірними будовами та спорудами та земельної ділянки площею 0,15 га, призначену для його обслуговування. Обгрунтовуючи позовні вимоги, він стверджував, що договір іпотеки укладено без його згоди одного із подружжя, а також згоди органу опіки та піклування, оскільки в будинку, переданому в іпотеку, на день укладення договору проживали та проживають малолітні діти подружжя.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду первісний позов задоволено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним вказаний іпотечний договір. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ці судові рішення залишені без змін ВССУ, який виходив при цьому з наступних приписів чинного законодавства:
— ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання;
— батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (п. 3 ч. 2 ст. 177 СК України);
— у ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів;
— відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу;
— згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Довідка:
Слід мати на увазі, що подібні спори не пожуть буди вирішені тільки на підставі формальної невідповідності закону дій (бездіяльності) сторін договору. Так, Верховний Суд України у справі № 6 — 2940 цс 15 від 20 січня 2016 року зробив правовий висновок, відповідно до якого норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.
У зв’язку з не зазначенням у ЄДРСР номеру цієї судової справи надається посилання на цю справу:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67276424#
У х в а л а
іменем україни
14 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Євграфової Є.П.,
Ізмайлової Т.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа — Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсними правочинів, за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» — Харинської Дар’їСергіївни — на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі — ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань за кредитним договором № 1901/0708/88-155 від 02 липня 2008 року, укладеним між банком та відповідачем, просило стягнути з останньої на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 176 801, 07 доларів США.
ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа — Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсними зазначеного кредитного договору та договору іпотеки, укладеного 02 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання нею зобов’язань за кредитним договором, предметом якого стало спільно нажите в шлюбі майно — житловий будинок у АДРЕСА_1 та земельна ділянка розміром 0, 15 га, призначена для його обслуговування. В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що кредитний договір не містить жодної інформації щодо відповідальності банку за невиконання його умов, що є істотною умовою договору та в силу норм ст. 628 ЦК України, п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тягне за собою визнання його недійсним. Крім того, договір іпотеки всупереч вимогам ч. 3 ст. 65 СК України укладено без його згоди як другого із подружжя, а також згоди органу опіки та піклування, оскільки в будинку, переданому в іпотеку, на день укладення договору проживали та проживають на даний час їх з ОСОБА_2 малолітні діти. Таким чином, при укладені договору іпотеки порушено право дітей на користування житлом та у випадку звернення стягнення банком на будинок в порядку примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, діти залишаться без місця проживання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року, первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» 176 801, 07 доларів США, що еквівалентно 1 409 369 грн 70 коп., боргу за кредитним договором № 1901/0708/88-155 від 02 липня 2008 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов задоволено частково.
Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» 02 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Бриксою Т.І., зареєстрований в реєстрі за № 1845. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» — Харинська Д.С. — порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів в частині задоволення зустрічного позову із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 02 липня 2008 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1901/0708/88-155 на суму 145 000 доларів США у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, для споживчих потреб зі сплатою 12, 5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом щомісяця (п.1.3 договору) та остаточним терміном повернення кредиту до 02 липня 2018 року.
З метою забезпечення виконання позичальником кредитного договору 02 липня 2008 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будовами та спорудами у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,15 га, призначену для його обслуговування, яка належить їй згідно з державним актом на землю НОМЕР_1, виданим Управлінням земельних ресурсів у Тернопільському районі 11 березня 2008 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 05 вересня 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.
В шлюбі у подружжя ОСОБА_3 народилось двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у АДРЕСА_1 з 19 вересня 2007 року, а діти не значаться зареєстрованими по Тернопільському районі та місті Тернополі.
Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).
У статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суди, встановивши, що на час укладення іпотечного договору, у будинку, який є предметом цього договору, проживали малолітні діти, передача нерухомості в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без передньої згоди органу опіки та піклування, спірний договір іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 ЦК України, як такий, що порушує майнові права малолітніх дітей.
В частині вирішення позовних вимог ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», про стягнення заборгованості за кредитним договором та позову ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору судові рішення не оскаржуються, а тому, в силу вимог ст. 335 ЦПК України, в цій частині не переглядаються.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.
Відповідно до частини 3 статті 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» — Харинської Дар’ї Сергіївни — відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа — Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: Є.П. Євграфова
Т.Л. Ізмайлова
Поделиться:
Нет комментариев