Декілька практичних порад щодо Вашої поведінки при затриманні за підозрою у вчиненні злочину
Затримання для людини – це, передусім, психологічний стрес. Одразу після затримання з особою працюють кілька поліцейських, які мають відповідну підготовку, досвід роботи і вміло використовують те, що людина налякана, перебуває у незвичній для себе обстановці й зовсім не знає, як себе поводити та як довести свою невинуватість. Дуже важливо за таких обставин намагатися не нервувати, поводити себе врівноважено та не піддаватись на провокації.
Поліцейський можуть запропонувати самостійно написати зізнання у вчиненні злочину — «явку з повинною», після чого нібито не буде сенсу в подальшому затриманні і особа матимете змогу спокійно піти додому. Працівники поліції намагаються встановити довірливі й доброзичливі стосунки, починають переконувати, що зараз для Вас головне – бути звільненим. Вони обіцяють, що це зізнання не тягне на реальне покарання і що суд засудить Вас до умовного покарання, а отже й всім буде добре: злочин розкрито, а Ви на волі. Однак це лише небажання поліцейських працювати належним чином та є прямим порушенням законодаства.
Звісно, вийшовши із відділення поліції, Ви матимете змогу у суді відмовитися від написаного (це дійсно тактак, суд може не приймати зізнання до розгляду, якщо вони отримані незаконним шляхом – але це треба ще довести). Але треба завжди виважено й навіть критично ставитися до подібних пропозицій і не піддаватись на такі умови звільнення – поліція зацікавлена в розкритті злочину, а не у вашому звільненні. Так працює система оцінки ефективності роботи поліції – від цього в першу чергу залежить їх заробітна плата, тобто вони мають матеріальний інтерес.
Не будьте наївним та не довіряйте запевненням поліції , що ви скоїли незначний злочин і Вам за це нічого не буде, – тільки штраф. Не буває незначних злочинів – всі вони роблять вас небезпечною для суспільства особою. Навіть якщо це й тільки штраф, то сам факт притягнення до кримінальної відповідальності у Вашій біографії не поставить вас у вигідному світлі і навіть може призвести до певних обмежень ваших прав. Якщо ви не скоювали злочин – не беріть на себе чужу провину.
Не варто розмовляти із працівниками поліції на кримінальному арґо (“фені”) – це тільки посилить підозру до Вас. Але і не треба показувати, що Ви згодні на все аби якнайшвидше вийти з відділення поліції і налякані своїм становищем.
Отже, радимо Вам:
своїми діями не провокувати поліцейських;
без погроз, образ та зухвалості, а спокійно, впевнено і переконувати поліцію у своїй невинуватості;
у будь-якому разі не тікати та не чинити фізичного опору;
відмовитись брати участь у будь-яких слідчих діях до прибуття захисника (адвоката);
не підписувати незаповнені документи або такі, де невірно викладені обставини і причини затримання або обставини скоєння злочину:
нагадувати про передбачені КПК строки затримання та необхідність Вашого звільнення, у разі їх недотримання.
Вас звинувачують у вчиненні злочину
Якщо Вас або Ваших близьких звинуватили у вчиненні злочину, пам’ятайте, що лише діючи в межах правових норм можна допогти у цій ситуації та не стати жертвою свавілля поліції.
Для початку варто розібратися із термінологією.
Кримінальний процес – це діяльність органів досудового розслідування, судді, прокурора, яка чітко врегульована законодавствам і направлена на розкриття злочинів, викриття і покарання винних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності.
Саме тому кожен із нас, може бути учасником цього процесу – як у ролі свідка, потерпілого, так і у ролі обвинуваченого, тобто того, хто переступив певну межу, встановлену кримінальним законодавством.
Кримінальне процесуальне законодавство чітко визначає процедуру затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Затримання часто супроводжується силою, адже мова йде про суспільно небезпечну особу і тому чинити опір в ткому випадку не варто. Запам’ятайте, що особа визначається винуватою у вчиненні злочину тільки після винесення вироку судом, що набрав законної сили. Тобто, процедура затримання та розслідування злочину мають лише обмежувати права особи і ніхто не має права називати її «злочинцем», поки вина не була встановлена. Це називається презумпцією невинуватості.
Злочин є суспільно небезпечним діянням. Його розслідуванням займаються слідчі, за дорученням яких оперативні працівники можуть здійснювати затримання підозрюваної особи. Існує два види затримання – фактичне (на місці вчинення злочину) та затримання на підставі ухвали слідчого судді, тобто коли у провадженні з’являється підозрюваний і видається санкція на його затримання.
Таким чином поліцейський здійнює затримання у випадку:
Фактичне затримання (ст. 208 КПК) – особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення. Це ж стосується ситуації, коли безпосередньо після вчинення злочину потерпілий або очевидець вказали на особу або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
Затримання на підставі ухвали слідчого судді (ст. 191 КПК) – після видання ухвали ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання вона виконується уповноваженими особами правоохоронного органу, до підслідності якого відноситься провадження, в якому підозрюється особа. В поліції це оперативні працівники (“опера”) карного розшуку.
Під час затримання особі мають негайно повідомити зрозумілою затриманому мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється (ч. 4 ст. 208 КПК).
Ви маєте право зберігати мовчання, тобто не говорити нічого з приводу підозри (обвинувачення) проти себе або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання поліцейських (ч. 4 ст. 42 КПК). Це ж стосується права відмовитися давати покази і підписувати документи стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63 КУ, статті 18, 42 КПК).
Затриманому надається право особисто повідомити по телефону близьких родичів чи інших осіб про своє затримання і місце перебування (ст. 42 КПК). Якщо таке повідомлення загрожує інтересам досудового розслідування, то таке повідомлення здійснюється самим поліцейським.
Також, у разі погіршення стану здоров’я або при отриманні тілесних ушкоджень при затриманні особа має право отримати невідкладну медичну допомогу, яку надає поліцейський внаслідок застосування такого заходу поліцейського примусу (ч. 4 ст. 43 ЗУ «Про Національну поліцію», п. 6 ст. 3 ст. 212 КПК).
Про кожний випадок затримання поліція негайно після фактичного затримання особи повідомляє центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (БВПД) за допомогою телефонного чи інших видів зв’язку (ч. 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затв. Постановою КМУ № 1363 від 28.11.2011). Залучення захисника (адвоката) із центру відбувається окрім випадків, якщо особа запросила власного захисника. Однак така відмова відбувається не під час затримання, а після того як захисник (адвокат) прибув до відділення поліції та у присутності якого, особа відмовилася від послуг захисника (адвоката) у формі письмової заяви, копія якої подається адвокатом до відповідного регіонального центру (ч. 3 ст. 261 КУпАП, ч. 9 Порядку інформування…, затв. Постановою КМУ № 1363 від 28.11.2011).
Якщо ж поліція не повідомляє Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та ігнорує Ваші вимоги зробити це, то законодавство передбачає можливість повідомлення про затримання Вашими родичами за єдиним телефонним номером безоплатної правової допомоги – 0-800-213103. Розгляд повідомлень здійснюється регіональними центрами відповідно до їх компетенції та за умови отримання обов’язкових відомостей про ступінь споріднення із затриманою особою (ч. 3 Порядку інформування…, затв. Постановою КМУ №1363 від 28.11.2011).
Слід вимагати невідкладної зустрічі із захисником (адвокатом) ще до початку першого допиту чи інших процесуальних дій. Потім Ви маєте право на необмежену кількість побачень без обмеження часу їхньої тривалості (ч. 3 ст. 42 КПК).
Про затримання складається протокол (на практиці, після доставлення до відділення поліції). Працівник поліції зобов’язаний оголосити особі права затриманого та вручити екземпляр протоколу про затримання з повним переліком прав та обов’язків затриманого (ч. 4,5 ст. 208 КПК). Нагадаємо, що час затримання рахується з моменту фактичного затримання, тобто коли особа фізично була змушені підкоритися працівникові поліції та втратила свободу пересування (ст. 209 КПК). Час затримання вказується у протоколі і з цього моменту починається відлік строків затримання.
Строки затримання
Протягом цих строків мають бути здійснені такі дії (у зворотньому випадку – особа звільняється):
— протягом 24 годин повідомлено про підозру (процесуальний документ) слідчим або прокурором (ч. 2 ст. 278 КПК);
— протягом 60 годин особа має постати перед судом для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу (ч. 2 ст. 211 КПК), а суд протягом 72 годин з моменту затримання має прийняти рішення про тримання під вартою (ч.3 ст. 278 КПК).
З моменту прибуття захисника (адвоката) до затриманої особи, щодо неї можуть здійснюватися процесуальні дії, насамперед – допит. Допит має відбуватися з перервою кожні 2 години, а загальний строк його проведення не повинен перевищувати 8 годин на день (ст. 224 КПК). Також працівники поліції мають забезпечити [письмовий] запис усіх дій, що проводяться із Вашим залученням, зокрема час їх початку та закінчення , а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при їх проведенні (п. 6.6.7. «Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ», затвердженої наказом МВС України №181-2009 року).
Джерело: http://umdpl.info/
Поделиться:
Нет комментариев