Щодо припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників за рішенням суду
Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
З аналізу положень ст. 365 ЦК України та судової практики можна прийти до висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених п.п.1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Вказаний правовий висновок міститься у: Постанові Верховного Суду України від 23.11.2016р. у справі №357/11232/14-ц; Постанові Верховного Суду України від 15.07.2016р. у справі №6-1599ц16; Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-68цс14 та ін.
Водночас, при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, необхідно враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в абз.3, 4 п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991р. №7 (далі – ППВСУ №7), відповідно до якого розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди — судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Крім того, згідно з абз. 5 п.6 ППВСУ №7, в окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов’язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов’язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
Розглянемо кожну з передбачених п.п.1-4 ч.1 ст. 365 ЦК України підстав окремо.
1. Частка є незначною та не може бути виділена в натурі.
Відповідно до абз.1 п.6 ППВСУ №7, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
З аналізу судової практики вбачається, що поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо. Наприклад, навіть 1/6 чи 1/4 в житловому будинку може бути кориснішою для співвласника, ніж 1/2 в однокімнатній квартирі (з точки зору вартості цієї частки, або можливості вирішити питання користування майном між двома окремими сім’ями тощо).
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 р. у справі №6-68цс14 суд зазначив, наступне: «Скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 у спірному будинку належить S_1 частка, яка є рівною частці ОСОБА_5, тому вона не може вважатись незначною».
Аналогічний правовий висновок міститься і в Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016р. у справі № 6-2784цс15 та ін.
Крім того, як зазначається в постанові Верховного Суду України від 15.07.2016р. у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.
2. Річ є неподільною.
Стосовно підтвердження неподільності речі Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2014 р. у справі № 6-68цс14 підкреслив, що повинні бути докази, а саме висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити спірний будинок між співвласниками немає. В більшості випадків суди дотримуються цієї позиції.
Власник може бути зацікавлений не тільки в отриманні грошової вартості частки майна, але і в реальному її використанні. І якщо є реальна можливість поділу майна та бажання співвласника на виділення частки в натурі — ст. 365 ЦК застосовуватися не повинна.
Як приклад можна навести ухвалу ВССУ від 19.07.2017р. у справі №487/8899/15-ц, в якій суд установив, що спірна квартира має дві житлові кімнати, передпокій, кухню, вбиральню, коридор, загальною площею 54,7 кв. м, житловою — 26,8 кв. м та за висновком експерта вона не може бути поділена між співвласниками в натурі відповідно їх часток на три ізольовані кімнати з відповідними зручностями, які складають житлові кімнати, тобто нерухомість є неподільною.
3. Спільне володіння і користування майном неможливе.
Так, якщо співвласники не є членами однієї сім’ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, один із них не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, блокує рішення щодо такого утримання (часто потрібна згода всіх співвласників), не здійснює капітальний ремонт житлового будинку та надвірних споруд, облаштування прибудинкової території, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг — можна стверджувати про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини практично завжди призводять до виникнення конфліктних ситуацій серед співвласників.
4. Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей обєкта, який є спільним майном (ухвала Верховного Суду України від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09).
Так, зокрема, в ухвалі ВССУ від 19.07.2017р. у справі №487/8899/15-ц зазначено: «Суд належно оцінив ту обставину, що відповідач тривалий час не користується своєю часткою житла за його призначенням, більш того, переобладнав житло у нежитлове приміщення, проживає за іншим місцем, а тому припинення права на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам».
Однак, судова практика є неоднозночною в цьому питанні та трапляються випадки, коли суд не визнає істотною шкодою ту чи іншу обставину, на яку посилається позивач.
Так, в ухвалі ВССУ від 27.01.2016р. у справі №6-12402ск15, суд зазначив, що відсутність
іншого житла у співвласника квартири, частка якого припиняється на підставі ст. 365 ЦК України, є істотною шкодою, що завдається йому у зв’язку з таким припиненням права власності.
Таким чином, саме в цьому аспекті знаходиться найбільша складність і саме на цьому моменті особливу увагу приділяють судді. Наприклад, можна доводити, що у співвласника є інша нерухомість, в якій він може проживати, або реєстрація місця проживання за іншою адресою, відмінною від предмету спору або те, що за отримані кошти співвласник в змозі придбати собі житло в тому ж населеному пункті, тощо. Тут все дуже індивідуально і можливі варіанти.
Автор: Побережник Альона Олександрівна
Поделиться:
Нет комментариев